Cпецпроекты

«Не біжи для медалей, біжи, щоб допомагати». Юлія Віцько, учасниця проекту «Бігові Супердівчата Libresse»


0 5589 480
Героїнею цього тижня стала Юлія Віцько. Ми поговорили про те, як знайти роботу своєї мрії, стати частиною неймовірних змін і як поєднати хобі з потребою допомагати.

Вже три роки я бізнес- і лайф-коуч, засновник консультаційно-тренінгової компанії. Існує хибна думка, що коуч повинен показувати приклад, мотивувати власним життям, але це так не діє. Кожна людина є джерелом потенціалу, таланту та можливостей, а коучінг за допомогою влучно підібраних питань та інструментів допомагає відкрити ці поклади й обрати напрямок, який є найкращим саме для неї. Ми різні, маємо різні потреби, мрії, по-різному дивимося на світ, тому не повинні рівнятися на когось або йти чиїмось шляхом. Коучінг базується на глибоких і важливих питаннях, які людина часто боїться сама собі задати. На питаннях, які відкривають очі та допомагають почати жити в згоді з собою, робити те, що приносить задоволення. Кожен мій клієнт — окрема та цікава особистість, робота з ними приносить не тільки неабияке задоволення, але й багато цікавих уроків і висновків. Коли спостерігаю за тим, як люди, з якими працюю, розвиваються, перемагають свої слабкості та йдуть вперед, мене переповнюють радість та енергія, адже в якійсь невеликій мірі я також беру в цьому участь.

Моя перша освіта — це економіка, друга — юридична. Десять років я працювала у сфері туризму, була керівником сітки продажів у найбільшій польській туристичній компанії. Там я почала вести бізнес-тренінги, а згодом як розширення моїх компетенцій з’явився коучінг. Чим більше я заглиблювалася, тим важче мені було від цього відійти.

Я народилася в Україні, але в мене польське походження. Батьки виїхали в Польщу, коли ми з сестрою ще були дітьми, і більшість життя я прожила саме в Польщі. В Україну повернулася менше року тому. Зараз живу на два міста — Київ і Варшава.

Київ вже доволі європейське місто, тут відбувається багато чого цікавого. Я переконана, що українці — надзвичайно креативна і талановита нація.

Про біг: мої пригоди з бігом розпочалися ще в школі, де я приймала участь у районних та обласних змаганнях. Після закінчення школи закинула свої кросівки в далекий кут і пообіцяла собі, що більше ніколи не буду бігати, та недовго витримала. П’ять років навчання на юридичному факультеті були одним із найважчих періодів у моєму житті. Я паралельно вчилася, працювала, знімалася в польському кіно, спала по декілька годин на добу і відчувала, що якщо не подбаю про своє здоров’я, то це погано закінчиться. Так я вирішила, що найлегше, чим можу зайнятися, щоб покращити свій стан, почати бігати, адже, повертаючись з роботи навіть о десятій вечора, я можу одягнути кросівки і вийти на пробіжку. Таким чином у 2009 році біг знову став важливою частиною мого життя.

У 2014 році в Познані (Польща), відбувся мій перший організований забіг Wings for Life під лозунгом «Біжимо для тих, хто не може». Всі кошти, що збирала ця акція, були спрямовані на допомогу людям, які не можуть ходити. Тоді я вирішила: в мене є ноги, я здорова, я можу це робити і гріх було б не пробігти, не допомогти людям, які цього потребують.

З того часу я зацікавилася благодійними забігами. Вже декілька років у Польщі діє акція «Бігаю добре/Бігаю з добром» (Biegam Dobrze), яка полягає в тому, що, записуючись на забіг, ти обираєш благодійну організацію, на яку ти, твої друзі, а також організатор забігу переводять кошти. Своїм друзям пропоную, щоб, не бігаючи, взяли участь у півмарафоні.  Для цього потрібно лише перевести хто скільки може коштів на обрану організацію, а я записую на своїй футболці великими літерами їхні імена та прізвища, і таким чином вони пробігають зі мною півмарафон, сидячи вдома на дивані або чекаючи мене з транспарантом десь на шляху. Потім ми всі отримуємо спеціальну подяку за допомогу — це той момент, коли я усвідомлюю, що в моєму хобі є глибокий сенс. Від 2016 року я є обличчям цієї акції, моє фото її рекламує.

У мене є кілька організацій, з якими співпрацюю і до яких кожного року переводжу фінансову допомогу. Підтримую здебільшого дітей та організації, які займаються тваринами. Вважаю, що діти і тварини не мають змоги захистити себе — вони повністю залежать від нас. Співпрацюю з благодійним фондом Zwięrzęca polana («Галявина тварин») в Польщі, звідки 5 років тому взяла двох маленьких хворих кішечок, які сьогодні являються членами моєї сім’ї і в даний момент гордо бігають по своїй новій київській домівці.


11 листопада планую мій другий марафон на 42 кілометри. Перший бігла в Лісабоні, а цього року побіжу там, звідки все починалось — слідами першого марафонця Філіпіда, який в 490 році до н.е. біг з міста Марафон в Афіни, щоб повідомити про те, що Греція виграла битву з Персією. Пробігши 42 кілометри без води, їжі та перепочинку, Філіпід настільки вичерпав усі свої ресурси, що, добігши, він помер. Але все ж таки встиг сказати: «Ми виграли!»

Марафонські дистанції бігаю рідко, бо вважаю, що 42 км — це занадто велике навантаження для організму. Моя улюблена дистанція — це півмарафон, 21 км. До речі, під час критичних днів не тренуюся, даю можливість організмові відпочити в цей період.

Найбільшою мотивацією для мене є люди, а передусім люди, які закохані по вуха в біг так само, як я. Коли, стартуючи в марафоні, зустрічаю в одномі місці десятки тисяч людей, яких об’єднує любов до цього спорту, то це неймовірне відчуття. Коли на тридцятому кілометрі мене переганяє жінка років 75-ти, то мене переповнює захоплення і бажання колись бути такою ж активною і повною енергії бабусею.

Також мене мотивує історія Kathrine Switzer.

Я вдячна їй за те, що сьогодні без жодних перешкод можу брати участь у марафонах, вона — мій ідол. У 1967 році, коли до ролі жінки належало лише піклування про дітей, чоловіка та домашній затишок, 20-річна студентка журналістики вирішила довести, що жінки також можуть брати участь у марафоні.

Оскільки правила Бостонського марафону забороняли жінкам брати в ньому участь, Kathrine зареєструвалась під псевдонімом K.V.Switzer. По кількох кілометрах організатори зрозуміли, що серед чоловіків біжить жінка і почали робити все, щоб її зупинити. Директор забігу особисто вибіг на трасу та намагався зіштовхнути Kathrine на узбіччя, хотів зірвати з неї стартовий номер.

Слухаючи образи у свій бік, втікаючи від людей, які хотіли їй перешкодити, дівчина пробігла зі сльозами на очах усі 42 кілометри марафону і довела, що жінки бігають не гірше від чоловіків. У березні цього року Kathrine у віці 71 року взяла участь у Лондонському марафоні і вкотре показала, що таке жіноча сила!

У проекті «Бігові супердівчата» я взяла участь, бо вважаю, що жінки повинні триматись разом, допомагати одна одній, мотивувати себе, адже як часто нам бракує віри в себе. Спілкування з іншими жінками — це стільки енергії, що разом можна і гори перевернути. Кожне тренування — нові знайомства, надзвичайні жінки, дівчата, особистості. Для мене це неабияка пригода, і я з великим нетерпінням чекаю на кожну нашу зустріч.

Познайомитися з Юлією Віцько можна буде вже в цю суботу, 29 вересня, на щотижневих пробіжках з «Біговими Супердівчатами Libresse». Зустріч відбудеться біля Пам’ятника Магдебурзькому Праву, старт о 9:00. Вхід вільний, реєстрація обов’язкова.
Подписывайтесь на нас в Facebook

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое
 

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: